Анна Святненко, проєкт-менеджер Fairo, розповідає про перші тижні війни у Києві та успішну й складну евакуацію за участі колег.
Ми створюємо найкращий фінтех додаток в Україні разом, адже сьогодні це особиста історія для кожного з нас та наш шлях наблизити перемогу. Від початку повномасштабного вторгнення ми мали можливість та підтримували наших співробітників тому, що Fairo багатонаціональна компанія з офісами в 4 країнах та працівниками в Україні, Чехії, Румунії та Австрії. Тож тут, у нашому проекті “Герої серед нас” ми розповідаємо історії про неймовірних людей Fairo і їх жагу жити та працювати, коли звичний світ навколо розбивається на друзки.
Яким був твій досвід 24.02.2022, що пригадується найбільше?
Я прокинулась від дзвінка чоловіка десь о 5 ранку, в якому почула “Почалось, я іду на заправку і повернусь”. Я відразу розбудила сина і попросила його одягнутись, бо почалась війна. В мене не було зібраних речей, не було тривожної валізи, бо я в це не вірила. Мені здається, години пройшли як я стояла біля вікна, втиснувшись лобом у скло і наче дивилась американський трилер вживу: як поспішали люди покинути свої домівки, як швидко з речами вони сідали в автівки, бігли по вулицям, тягли речі, дітей або тварин, як дороги перетворювались в суцільні затори. Телебачення було ехом всі 24 години. Було страшно сидіти біля вікна, піти в ванну, вийти на вулицю, відволіктись на будь-що. Я не пам’ятаю, чи ми їли, чи годувала я сина, що робила, окрім того, що дзвонила близьким людям, питала “де ти?”, дивилась на людей, які постійно сідали в автівки і залишалися вільні місця чи слухала новини.
Як це змінило твоє життя і вплинуло на тебе?
Моє життя змінилося на 360 градусів. Вікна в квартирі виходили на Ретровіль, а саме на басейн Спортлайф (якого не стало 21 березня), тому на 2 день війни ми побачили нашу техніку під вікнами, які зайняли позиції, і це був знак відразу переїжджати в більш безпечне місце. Поки добирались, почули і перестрілку в рідному Києві, і побачили як ловили диверсантів на Оболоні. Мені здавалось, що я закам’яніла, не могла плакати, робити щось. Знайшла вихід, коли сіла на гарячу лінію з допомоги всіх питань евакуації Київської області. Зі мною залишились важкі історії, ситуації, які я чула з різних кутків окупованих територій, які благали про допомогу, залишившись без їжі та можливості виїхати.
Інша відрада була в допомозі закупки продуктів для тероборони та стареньким. Ми з чоловіком і дитиною купували за списком речі та розвозили тим, хто потребував. Потім прилетіла ракета в Ретровіль і це надломило ще більше. Коли я прийшла прибрати в квартиру всі вікна були вибиті, здавалось так розлетілись на частини вся душа і серце. і це не про матеріальні речі, а той біль, який переживаємо ми разом з Україною.
Тож життя змінилась, в ньому більше питань, аніж відповідей. В ньому кожен день болить серце за Україну, за майбутнє, в ньому присутнє те закам’яніння, та печаль. Відчуття, що ти прожив життя і постарів на N років. Але з великою надією на перемогу і бажання повернутися до свого життя в своїй країні.
Як відбувалась твоя взаємодія з колегами, як відбувався зв’язок і підтримка?
Creative Dock дуже допоміг фінансово, тому була можливість донейтити дітям, жінкам, переселенцям. Останньою краплею, яка змусила мене покинути мою домівку з сином, це ситуація з батьками в Чернігові: у яких зник зв’язок, не було світла, газу і тепла. Неможливість їх евакуювати. Тут дуже допоміг RBU, які організували автобус (він важко діставався до Чернігова), затримка була на добу (за цей час можна було з’їхати з глузду). Але вдалося забрати батьків. І ми прийняли рішення через місяць з початку війни поїхати в Іспанію, де я вже знаходжусь з сином, батьками і моєю племінницею і племінниками.
Ми були постійно на зв’язку з співробітниками. Була організована група, в якій надавалася вся необхідна інформація, постійно пропонувалася допомога переїхати в іншу країну. фінансова допомога, підбадьорювали один одного, ділилися своїми історіями, розповідали, хто що робить додатково для перемоги. Допомога була і йшла постійно від Creative dock та RBU/RBI
Що допомагає почуватись краще?
Це спорт. Я почала робити по 20-30 хвилин вправи, які відволікають мозок, дають результат в тілі, гуляти, спостерігати за людьми, приділяти увагу дітям, грати в їх ігри. Якщо можливо, організовувати зустрічі з близькими людьми, навіть онлайн. Шукати варіанти як допомогти країні, донатити, підтримувати тих, кому погано.
Як вдавалось працювати впродовж останніх місяців? Що змінилось у твоїй роботі, плануванні задач, графіку роботи?
Перші два тижні ти не міг включити мозок на роботу. Ніхто не тиснув і давав можливість прийти в себе. Я дуже вдячна своїй компанії та колегам-друзям. Насправді небагато змінилось, бо до цього працювала онлайн і дуже рідко ходила в офіс. Але треба було організувати місце і час для роботи, бо живемо разом з 5 членами сімі. В мене змінилась посада, тому часу на відпочинок нема. Я щаслива, що робота є, багато змінилось пріоритетів та цінностей, на багато речей дивлюсь простіше: те що раніше здавалось крахом, зараз не звертаю уваги.
Лист у майбутнє: що б ти хотіла сказати собі 24.02.2023?
Яка я щаслива, що наша країна перемогла, вистояла цей жах, ми обов’язково переродимось і візьмемо тільки найбільш важливе з цього досвіду.
У Fairo ми усі працюємо щоб мати можливість допомагати один одному, почуватись краще та підтримувати наших клієнтів наближаючи перемогу України. Ви також можете знайти список надійних організацій для підтримки української армії, волонтерів та переселенців тут.
